Історичний екскурс та сучасний стан технології «Шоу-музей»

 Витоки та розвиток технології

Інноваційні процеси в організації масової роботи відбуваються під впливами розвитку технологій та конкурентного середовища споріднених галузей. Велику роль відіграють винаходи, переосмислення традиційного та творчий  або нестандартний підхід безпосередньо до організації дозвіллєвої діяльності. Технологія Шоу-музеїв базується на культурних традиціях людства давніх часів: карнавали, ярмарки, обряди; течіях масової поп-культури: музика, кіномистецтво, література, театр; показі історичних персоналій, побуту, національних та місцевих особливостях розвитку громад.

Якщо звертатися до термінології та лінгвістичного аналізу, то слова «шоу» та «музей» перекладаються відповідно з англійської та грецької мов, як «показ» й «помешкання муз». Два різних терміни, об’єднуючись, дають нову мовну конструкцію – «показ помешкання муз». Аналіз твірної основи дає розуміння широкого поняття  аспектів цього терміну. Людина не просто відвідує захід; вона бачить, чує, торкається, занурюється у запропоновану дійсність усіма почуттями. Одразу декілька видів мистецтва, накладених один на один,  народжують нову реалію, до якої усім бажаючим є змога доторкнутися. В більш вузькому розумінні Шоу-музеї – це музеї з оживленими персонажами епохи чи культурного надбання, що експонується.  

Наприклад, не цікавий колись і рідко відвідуваний музей перших англійських переселенців у місті Плімуті (США) сьогодні перетворився в національне шоу за допомогою анімаційної організації експозиції в натуральну величину (село з живими героями, які проводять свої звичні роботи дома, на городі та ін.). Не менш привабливий музей під відкритим небом „Скансен”, що знаходиться в шведський столиці – Стокгольм. Це фольклорне шведське селище, де в стареньких міських та сільських будиночках, привезених сюди з різних регіонів Швеції, можна побачити цікаві сувеніри і народні ремесла, а на вулицях «Скансену» – зустріти мешканців в старовинній шведській одежі. 

Історія виникнення Шоу-музеїв, як локацій для організації масової дозвіллєвої діяльності, починається з другої половини 19-го століття. Першими набувають популярність так звані «Музеї просто неба». Існують такі різновиди, як скансен, музеї забудов, музеї сільських господарств, музеї живої історії і фольклорні музеї. Найновіша концепція — це екомузей, яка зародилася вперше у Франції.

Більшість музеїв просто неба   спеціалізуються на колекціонуванні і реконструкції старовинних помешкань на великих відкритих територіях, зазвичай історично пов'язаних з експозицією. Експонати часто розбираються, переносяться і збираються по детальних кресленнях. Ідею створення музейної експозиції просто неба вперше запропонував у 1870 році швейцарський вчений Чарлз де Бонстеттен. У 1867 році у Норвегії був організований перший музей просто неба: декілька селянських будівель та церква були перенесені на спеціальну територію поблизу Осло. 1891 році у Стокгольмі вченим-етнографом Артуром Ґаземіусом заснований музей просто неба, до якого були звезені етнографічні пам'ятки з усіх куточків країни. За місцем розташування він отримав назву «Скансен», що згодом стала загальною для музеїв цього типу. У 1901 році музей такого типу Зоргенфри з'явився у Данії, у 1902 році — в Норвегії.

Спочатку в музеї переносили тільки типові сільські споруди, оскільки вважали, що характер сільського життя найцікавіший для етнографічного вивчення. Але швидко змінювалася і міська забудова. У 1909 році в Данії створили музей «Старе місто», куди перенесли 50 експонатів — дво- і триповерхові будинки, виробничі майстерні, торговельні споруди та ін.

Зараз у Європі нараховується понад 2000 музеїв просто неба. Найбільше скансенів у скандинавських країнах: у Швеції — 1162, в Норвегії — 314, у Фінляндії — 230. З 1970 року в Японії було засновано понад 100 музеїв просто неба. Парки культурної спадщини створюються в країнах Південно-Східної Азії.

 В Україні славляться етнографічні скансени в Ужгороді, Львові, Чернівцях, Переяславі-Хмельницькому, Галичі.

За принципом Шоу-музею та анімації організовані досить відомі в світі тематичні парки: «Діснейленд» (США, Франція та ін.), «Порт Авентура» (Іспанія), легопарки (Данія) тощо.

Перші розважальні парки з`явилися в Європі вже в кінці 60-х років минулого століття. Але справжній туристський бум вони відчули лише за останні роки.

Щорічно найбільші розважальні центри відвідує 10 млн. відпочиваючих. Існуючі парки продовжують активно розширюватися і будуються нові. Тільки за період з 1995 по 1998 роки в Європі з`явились «Port Aventura», «Legoland», «Warner Brothers» та інші комплекси. Найбільш відомі подібні тури серед любителів сімейного відпочинку, молодят і невеликих молодіжних груп. Цікаво, що більшість відвідувачів парків – не діти, на яких вони були розраховані, а дорослі. Основними гостями парків у різних країнах є іноземні туристи.

Нарівні з цікавими та захоплюючими атракціонами головною привабливою ознакою тематичних парків є дійство, що відбувається навколо.

Розглянемо в якості прикладу американський парк Уолта Діснея. На сьогодні імперія Уолта Діснея складається з трьох структур: «Walt Disney World» (штат Флорида), «Disneyland» (штат Каліфорнія) і «Euro Disneyland» (Франція). Парки «Світ Діснея» – це справжня індустрія відпочинку і розваг, влаштована зі справжнім американським розмахом. Унікальність «Світу Діснея», як дозвіллєвої бази, полягає не тільки в тому, що він має власну складну інфраструктуру, створену для розваг, розміщення, харчування, навчання, а й власне життя, в яке вливаються відпочиваючі, зустрічаючи на вулицях парку і серед атракціонів різноманітних героїв мультфільмів і художніх фільмів Діснея. Привабливі сніданки і вечері в оточенні героїв Діснея. До того ж, ні за які гроші не купиш відчуття казки, в якій знаходишся цілодобово. Наприклад, у театрі «Magic Eye» проводиться супершоу, в якому широко використовуються останні досягнення стереофільмів у поєднанні з театральними ефектами, наприклад, з такими, як підлога, що переміщується у відповідності до сюжету фільму.

«Walt Disney World» (WDW) – найвідоміший американський тематичний парк – знаходиться недалеко від Орландо (штат Флорида). До нього приєднується низка парків, що з`явилася пізніше. В одному з основних парків WDW «Magic Kingdom» (Зачароване Королівство) знаходиться більше 40 атракціонів. Тут можна пройтись по головній вулиці, заглянути в «Країну пригод» і «Країну фантазій». У парку «Epcot Park» велика кількість атракціонів. У парку «MGM Studios» і по сьогодні ведуться зйомки художніх фільмів. Приходячи в цей парк, можна випадково опинитися на знімальному майданчику, взяти участь, наприклад, у «зоряних війнах», поговорити з джином з фільму-казки про Алладіна та ін. На бульварі Сансет можна випробувати долю в «Замку жахів» чи зустріти Красуню і Чудовисько в «Театрі зірок».

У парку «Animal Kingdom» («Королівство тварин») демонструються стереоскопічні трилери з життя комах у спеціальному кінозалі, що знаходиться в «Дереві життя» – символі парку. Шанувальникам гострих відчуттів можна порадити здійснити похід до динозаврів – у Парк Юрського періоду.

У цьому ж напрямі працюють і кінопарки Америки. До них відносяться: розташований у Лос-Анджелісі тематичний парк «Universal» (повна назва парку «Universal Studios Holliwood») і парк «Universal», що знаходиться в Орландо. «Universal» – це єдина можливість зробити крок «на екран» і стати діючою особою якого-небудь захоплюючого бойовика чи трилера. І таких парків у світі стає все більше. Наприклад, «Санта-парк» перший і єдиний поки що тематичний парк за полярним колом, який відкритий у 1999 році недалеко від столиці Лапландії – Рованіємі. Основа парку – розважальний центр, збудований у величезній печері «Сювясенваара». Велика кількість оживлених героїв оточують відвідувачів парку. Вони на свої очі можуть побачити, як Санта Клаус пролітає на оленях над своїми володіннями.

Відомим на весь світ «Шоу-музеєм» є також парк «Мумі-світ», що розташований  біля фінського містечка Наанталі. Парк присвячений героям казок письменниці Туве Янссон.

 Відвідувачі повністю занурюються у світ Мумі-тролей, бо на острові, де розташований парк, все відповідає запропонованій Янссон дійсності.

Можна зустріти ожилих персонажів казок, відвідати блакитну Мумі-хатинку, забратися на Мумі-дах, спуститися у Мумі-підвал де зберігається варення. А поряд ви знайдете хатинку Хемуля. Можна відвідати веселу виставу в літньому театрі Емми, зустріти справжнього Мумі-троля та пограти в хованки із Сніффом та Малятко Мю.  

  Технологія «Шоу-музею» у 3Д: дослідження, досвід, досягнення.

В організації Шоу-музеїв багате смислове навантаження несе використання  «інсталяцій», походить від дієслова to install (англ. – встановлювати, розміщувати, монтувати), що певною мірою пояснює технічні аспекти їх виго­товлення. Інсталяція – це просторова композиція, побудована чи зібрана (змон­тована) з найрізноманітніших матеріалів і форм як створених художником, так і взятих у готовому вигляді (предметів домашнього побуту, промислових приладів чи конструкцій, одягу, іграшок, природних об’єктів, фрагментів текстової і ві­зуальної інформації тощо). Головною художньою метою інсталяції є «створення в певному обсязі експозиційного простору особливого художньо-смислового простору – енвайронменту, в якому за рахунок нових контекстів і нетривіальних синтактичних і композиційних рішень виникає унікальне багатовимірне семантичне поле. Вступаючи в неординарні комбінації, представлені в інсталяції речі набувають символічної функції, зміна контекстів створює смислові трансформації, гру значень.

 М. Фрай у своїй «Арт-азбуці» наводить забавні вислови молодих художників: «Інсталяція – це коли більше не потрібно малювати картинки»; «інсталяція – це коли просто малювати картинки вже не­достатньо».

Починаючи з 1990-х років, в усьому світі набуває розповсюдження відеоінсталяція, в якій глядачеві в замкненому (зазвичай темному) просторі пред’являю­ться відеомонітори або проекції відеозображень на стіни. Тут інсталяція досягає максимального зближення з кіно. За останні десятиліття активно розвиваються і комбіновані інсталяції, які містять, поряд з предметними статичними об’єктами, усілякі фото-, слайдо-, кіно-, відеоелементи, комп’ютерні об’єкти, лазерні уста­новки, звук, віртуальну реальність, інтернет – всі ці компоненти ще більше по­силюють видовищність сучасних інсталяцій. В якості приклада можна вважати інсталяцію німецького митця Тобіаса Ребергера «Те, що ти любиш, викликає у тебе і сльози» яка являє собою інтер’єр кафе. Вона наочно демонструє процес соціальної комуні­кації, як естетичний досвід.

Ребергер  «втягує» відвідувачів кафе у свій твір, пропонуючи їм стати свідками незвичайних оптичних ілюзій, створених чергу­ванням білого і чорного кольорів; чітку чорно-білу геометрію порушують лише кілька яскравих акцентів жовтого і оранжевого кольору.

Отже, сучасну інсталяцію можна визнати візуально-видовищним жанром, оскільки вона набуває особливих ознак, притаманних видовищним мистецтвам. По-перше, інсталяція тривимірна: це не об’єкт, а простір, організований за волею митця. Найкращі інсталяції завжди виглядають як спроба створення іншої, відмінної від повсякденної, реальності – нехай навіть на обмеженій, спеціально відведеній для цього території (що викликає стійкі асоціації з театральним мистецтвом). По-друге, художник реалізує в інсталяції не лише традиційну задачу ви­разної організації простору, але й вносить у візуальне мистецтво категорії, зазвичай йому недоступні, – оповідальність, процесуальність та часову тривалість (художник будує сюжет сприйняття інсталяції глядачем), темпоральність (інсталяція до­ступна лише обмежений час і вимагає паломництва глядача у певний простір). По-третє, в інсталяції художник намагається компенсувати втрату мистецтвом храмового простору, яке у ХІХ столітті було замінене на простір виставковий, що належить певній інституції (музею, галереї); він заявляє про свою незалеж­ність від цих інституцій та створює власний експозиційний контекст. В інсталяції найбільшою мірою реалізується властиве авангарду ХХ століття розуміння мистец­тва як інтелектуального проекту, а не як створення окремих предметів, які можуть бути виставлені на продаж. При цьому інсталяція реставрує майже відкинуте мистецтвом ХХ століття поняття унікальності, адже вона практично не піддається копіюванню та репродукуванню.

Розглянемо деякі з інсталяцій, що можуть бути елементами «Шоу-музею» або виступати, як самостійні програми цієї технології організації дозвіллєвої діяльності.

Вуличні міми, або ще, як їх називають живі статуї, вже давно стали головними персонажами багатьох міст, культурних місць та подій. Робота вуличного міму набагато важча, ніж будь-яка фізична праця. Вони повинні бути артистичними, пластичними, їх робота інколи триває до 10 годин на добу. Міми – актори, що втілюють найрізноманітніші образи. Костюм та реквізит – найголовніші атрибути шоу, якими мім може притягнути до себе увагу публіки. Зазвичай шкіра міма з голови до ніг покривається особливим гримом, який час від часу треба поправляти. У великих містах Європи міми – цілий культурний прошарок. Тут можна зустріти мімів, що втілюють образи королівських осіб, історичних постатей, письменників та політиків, акторів, казкових та літературних персонажів, надприродних та вигаданих істот.

         Іноді реставрація певних історичних подій, їх відтворення, дарує нове життя культурним феноменам днів, що минули. 

Ось, наприклад, львівські батяри - субкультура, що панувала у Львові з середини ХІХ по середину ХХ століття. Батяри мали особливий зовнішній виглад, особливу говірку, полюбляли батярську музику, яка завжди була веселою, енергійною, під яку можна було від душі потанцювати та наспіватись в галасливій кнайпі. Гуляти вони вміли, ще й як! Батяр любив гарних жінок,  веселий дотеп і гарну гулянку. Коли вони збирались у другій половині дня у Львові ставало значно веселіше - вони любили жартувати та підколювати усіх, хто смурний траплявся їм на шляху, тому довкола батярів зажди панували веселощі, дотеп та музика. У Львові батяри жили у двох районах на Личакові ти Клепарові. В ті часи це невід'ємний символ Львова. В наш час батярство переживає новий підйом. Існує навіть свято – День батяра, який припадає на початок травня.

Так само багатий матеріал для роботи організатора «Шоу-музею» можна отримати на основі культури Стиляг. Тут і костюми й взагалі зовнішній вигляд, побут, стиль життя. Ще в спадку стиляг значаться: запальні танці з особливою рок-н-рольною лексикою, пісні та сленг.  Пізнати та відновити певні події дає можливість історична реконструкція та реставрація за допомогою акторів, аматорів, професійних істориків та більш вузьких спеціалістів, технічного устаткування, що теж має вагоме місце в технології «Шоу-музею». Це - лицарські турніри й середньовічні світські раути, військові дії на певних територіях та паради, національні костюмовані спортивні змагання, обряди, тощо.

Етнографічні групи населення можуть демонструвати життя та побут свого народу за межами ареалу походження. Так, наприклад, у туристичних містах південного Криму, зокрема в Ялті, великим попитом у туристів користується художня костюмована інсталяція перуанських індіанців, що грають свою фольклорну музику.

Також у Ялті є ще один об’єкт, що викликає захоплення у поціновувачів інсталяцій. Це перевернутий будиночок. Приміщення стоїть на даху, в середині також все має перевернутий вигляд: меблі на стелі, люстра прикручена до полу.

Цікавою формою Шоу-музею є Церемонії відкриття Олімпійських ігор, Універсіад, інших спортивних та культурних подій всесвітнього рівня. Найперші з ігор, ще в Давній Греції, не мали певної Церемонії відкриття. У перший день змагань проводилися обряди біля ідолів богів у храмах, олімпійці молилися, прохаючи собі перемоги. Відновленні П. Кубертеном Ігри також проходили без певної традиції проводити Церемонію відкриття. Першими Іграми, де на відкритті було показано біль-менш масштабне дійство стали Олімпійські ігри 1948 р. у Лондоні. А вже на Олімпіаді 1980 року в Москві Церемонія відкриття проходила протягом трьох годин, у дійстві приймали участь біля 16 тисяч чоловік. На тривалому шоу в костюмованих виступах було показане життя радянського суспільства, його історія та сучасність.

Останнім часом масову популярність набирають кулінарні фестивалі. Вони проходять по всьому світові та, часто-густо, являють собою костюмовані шоу, що відтворюють історичні події, побут, етнографічні собливості місцевого населення. Тобто відбуваються за принципами Шоу-музеїв.

У першому розділі ми зробили ретроспективний аналіз становлення та розвитку технології «Шоу-музей», визначили терміни та розкрили поняття назви технології та інших похідних словоформ. Було наведено конкретні приклади, описано історичні витоки технології та її розвиток на сучасному етапі.